Назар Розлуцький

Спадщина привиду комунізму

17 Серпня 2019
Величезна, просто колосальна методологічна та світоглядна помилка — називати тоталітарний режим Радянського Союзу сталінізмом.

 Чому помилка? Бо: 1) ми обмежуємо радянський тоталітаризм періодом, коли державою керував Сталін, — усього-на-всього якихось 30 років, навіть менше; ми випускаємо криваву революцію, знищення цілих класів і верств у 1917–1922-му; ми виключаємо з цієї парадигми продрозверстку, червоний терор, воєнний комунізм, главки, себто абсолютно дикі та неймовірні у своїй жахливості експерименти Лєніна й Троцького; ми випускаємо моторошні у своїй суті, хоч і маловідомі явища, такі як червона церква і червоне мистецтво, і ми не згадуємо, що після смерті Сталіна абсолютна зневага і байдужість до людського життя, до базових потреб, до вільного вираження особистості залишилася на тому самому рівні: Тоцький полігон, каральна психіатрія, комунальні квартири, куренівська катастрофа, розстріл демонстрації в Новочеркаську, Чорнобиль, врешті-решт, — прикладів десятки й сотні; 2) ми свідомо чи несвідомо підводимо до висновку, що причиною виникнення радянського тоталітаризму була помилки або ж зла воля однієї особи та її оточення, а не сутність фундаментальних ідей та постулатів, на яких будувався СРСР.

 

Що в підсумку? Термін «сталінізм» завжди залишає простір для заяви про те, що це був неправильний варіант комунізму. А звідти один крок до заклику повторити його ще раз, врахувавши усі помилки та висунувши інші, кращі керівні кадри. Адже якщо це був неправильний варіант, отже, правильний також можливий?

 

Читайте також: Сутність і специфіка російсько-радянської влади

 

Іноді можна почути думку, що послаблення режиму після Сталіна було свідченням його демократизації та лібералізації. І ця думка хибна. Режим залишався таким самим тоталітарним аж до останніх днів свого існування. Ті, хто вважає, що поступове покращення побуту та зниження цін (усі ці квартири, меблі, пломбір по три копійки та ковбаса по 2.20) у хрущовсько-брежнєвські часи були спробою виправити помилки Сталіна й побудувати соціалізм із людським обличчям, насправді мало розуміються на обличчях соціалізму. Просто з появою в режиму додаткових матеріальних ресурсів і потребою гри в довгу в протистоянні із західним світом стало вигідніше давати своїм рабам трохи більше матеріальних благ, щоб вони довше жили і мали більше сил працювати на режим. Щоб справді полегшити людям життя, потрібно було б випускати менше танків і гармат, а більше товарів ширвжитку, потрібно було б скасувати державне регулювання цін і зарплат, потрібно було б налагодити постачання імпортних товарів не лише для партійних чиновників, а й у вільну торгівлю, потрібно було б роздати селянам паспорти, врешті-решт. Знаєте, коли селяни в Радянському Союзі дістали право на отримання паспортів, вибачайте за тавтологію? У 1974 році. Відповідно до постанови Ради міністрів СРСР № 677. А коли в СРСР з’явилися в продажу прокладки? Ніколи. Держава вважала, що танки потрібніші, а жінки можуть і з ганчірками між ногами походити.

 

Можна заперечити: але ж лібералізація відбулася і в культурній сфері. Шістдесятники. Правозахисники. Самвидав. Стиляги. Хіпі. Квартирники. Творчий андеграунд. Позаофіційне життя було складним, небезпечним і підпільним, але ж воно було! Так, справді, режим після Сталіна вже не зачищав альтернативну думку під нуль. Але не тому, що став ліберальнішим, просто не було потреби. У нас про це не люблять згадувати, але річ у тім, що всі ці невеликі групки дисидентів та андеграундників НЕ СТАНОВИЛИ загрози для режиму. У тому стані, в якому вони діяли із середини 1950-х до середини 1980-х, могло минути ще століття — і нічого для СРСР глобально не змінилося б. Навпаки, наявність хоч якоїсь «неофіційщини» була вигідна для Союзу, бо давала змогу представляти себе у кращому світлі на міжнародній арені — це саме той аспект, де СРСР не був усевладним, а отже, мусив на когось і на щось зважати.

 

Читайте також: Геронтократи при владі

 

І нам, і нашим світоглядним противникам вигідно вірити у вирішальний внесок дисидентів та андеграундної культури в розпад СРСР. Ми пишаємося видатною роллю своїх борців і героїв, а радянці мають привід сказати, що їхній улюблений лад розвалили штучно, себто є надія все відбудувати наново. Але причини розпаду совка закорінені в самих принципах його створення. У середньорічній траті на військово-промисловий комплекс 40% державного бюджету. У ригідності планової економіки, що не здатна ефективно реагувати на поточні запити. У тотальних фальсифікаціях і приписках усіх показників — від кількості продукції на районному хлібокомбінаті до ефективності лекцій із наукового комунізму. У неможливості вкласти ресурси в щось принципово нове, адже ризик неуспіху в совку — це більше, ніж просто втрата ресурсів, це ще й публічна ганьба, звільнення з посади і майже гарантований показовий суд з ув’язненням. У цілковитій залежності бюджетних надходжень від світових цін на сировину, зокрема на енергоносії. Зрештою, у тотальній брехні в усіх сферах, через яку було неможливо ухвалювати ефективні поточні й стратегічні рішення. І це атрибути не умовного «поганого» совка на противагу умовному «хорошому». Це ті явища, які супроводжують кожну спробу побудувати суспільство на марксистських засадах.

 

Тому очевидно, що тоталітарна природа комунізму криється не в умовах чи обставинах його практичної реалізації, а в самій його сутності як ідеологічної, світоглядної та практичної платформи. І тому коли ми даємо означення радянському тоталітаризму, то мусимо передусім назвати його справжнє ім’я. Це допоможе ефективніше боротися з його привидами та реінкарнаціями.